Використання музичного супроводу на фізкультурних заняттях

Музичний супровід у ритмічній гімнастиці – це емоційний стимул і компонент кожного руху. Він повинен відповідати кількості послідовності і дозуванню вправ і комплексі ; характеру і оптимальному темпу виконання кожної вправи. Можна використовувати народну , класичну, джазову музику.

 Для виконання вправ у повільному темпі підійде музика у темпу 40-60 ритмічних акцентів на 1 хвилину, для вправ у помірному темпі – 60-90, у швидкому – до 120 акцентів на 1 хвилину. Музика з темпом 120 і більше ударів на хвилину може супроводжувати біг та підскоки.

«Рухи під акомпанемент музики розвивають слух, легкість і спритність рухів, здатність швидко і правильно реагувати на враження від музики», - так писала відомий російський педагог Є.М. Водовозові. Цю думку розвиває О.П. Усова: «Є щось надзвичайне в тому, що поєднуються між собою начала, що розвивають дитину, - гра, мова і пісня.

Розвиток музичних здібностей здійснюється в процесі удосконалення слуху та вміння узгоджувати свої рухи з музикою. Треба якнайраніше починати розвивати це вміння в цікавій і доступній для дітей дошкільного віку формі: ритмічних вправ, ігор, танців.

Психологи стверджують, що вплив музики на загально функціональну діяльність дитини викликає в ній рухові реакції. На думку психолога Б.М. Теплова, сприймання музики «Цілком безпосередньо супроводжується тими чи іншими руховими реакціями, що більш або менш точно передають часовий хід музичного руху..»

Різні музичні твори викликають у дітей емоційні переживання, породжують певні настрої, під впливом яких і рухи набувають відповідного характеру.

Рухи допомагають повніше сприймати музичний твір, який, у свою чергу, надає рухові особливої виразності. В цій взаємодії музика відіграє провідну роль, а рухи стають своєрідним засобом вираження образів.

Так в умовах цікавої, захоплюючої діяльності – ритмічної гімнастики – відбувається музично – естетичний розвиток дитини. Заняття ритмічною гімнастикою сприяють формуванню особистості дитини, її пізнавальної, вольової та емоційної сфер.

Пізнавальні здібності розвиваються внаслідок того, що діти багато про що довідуються завдяки різноманітній тематиці музичних творів, ігор, ознайомленню з художніми рухами.

Музично-ритмічні рухи можна розглядати як вольові вияви, бо дитина діє, свідомо виконуючи поставленні перед нею завдання. На ранніх етапах музичного розвитку діти невимушені в своїх діях. Але постійна ситуація – необхідність діяти під музику – розвиває вольові якості.

Музично-ритмічні рухи змушують дітей переживати виражене в музиці. А це, в свою чергу, впливає на якість виконання. Радіючи музиці, відчуваючи красу своїх рухів, дитина емоційно збагачується, переживає особливе піднесення, життєрадісність. 

Історія виникнення ритмічної гімнастики

Історію ритмічної гімнастики, мабуть, можна було б почати з часів, коли первісні люди здійснювали свої ритуальні танці, супроводжуючи їх співом, трушенням бамбуковими палицями, брязкальцями з кісток або барабаном. Танець мав Обов'язковий сенс, який переказувався за допомогою елементів пантоміми і наслідування. Виразність жестів, пластики і музичних ритмів була зрозуміла всім. Це було способом виразу думок і емоцій, що переповнювали людину, за допомогою руху, можливістю вимолити у невідомих сил порятунок від негоди, щедрий урожай і багате полювання. Процес праці визначав ритм рухів. У свою чергу ритмічні рухи породили танець, який став одним з найбільш ранніх проявів загальнолюдської культури. Кожній людській епосі властива своя культура рухів під музику, але у всі часи вона була пов'язана з життям і побутом людей. У Стародавній Греції надавали величезне значення розумовому і фізичному розвитку. Ритмічні рухи і танці були невід'ємною частиною будь-якого свята. У танці греки убачали єдність душевної і тілесної краси. В середні віки з'явилися перші побутові танці в селянському середовищі. Живий ритм, веселість, стрибки, підскоки і притупування — це елементи, властиві народній танцювальній культурі. Найбільш близькими до сучасної ритмічної гімнастики були системи Ж. Демені, Ф. Дельсарта і Э.Ж. Далькроза. У другій половині XIX в. французький фізіолог Жорж Демені (1850—1917) створив своєрідну танцювальну гімнастику для жінок, що здобула популярність не тільки у Франції, але і далеко за її межами. Ця гімнастика була призначена для розвитку у жінок грації і витонченості за допомогою різних вправ з - палицями, булавами, танцювальних комбінацій, всіляких ритмічних рухів і імпровізації. При цьому Ж Демені вважав, що - вправи, що виконуються без зупинок, не викликають стомлення, а ритмічна робота м'язів, що напружуються і розслабляються, — необхідна умова їх розвитку. Таким чином, ритм і безперервність виконання вправ — одна з основних вимог в системі Ж. Демені. В середині XIX в. почалося захоплення виразністю і ритмом рухів в сценічному мистецтві, Почало цьому напряму поклав французький оперний співак Франсуа Дельсарт (1811—1871). Свого часу недосвідчені педагоги не змогли навчити його красивим, пластичним рухам на сцені, і він позбувся можливості присвятити своє життя сценічному мистецтву. Він став чудовим педагогом. Вивчаючи рухи дорослих, спостерігаючи як діти мімікою і жестом виражають свої емоції, він намагався систематизувати жести по їх сенсу, значенню і емоційному забарвленню. Так народилася його система рухів, що отримала назву виразної гімнастики. Дельсарт учив майбутніх артистів не просто ходити, бігати, повертатися, падати, нахилятися і піднімати голову, а в кожен рух вкладати певний сенс і значення. Він вважав необхідним і природним зв'язок між настроєм людини, його емоційним станом і рухами тіла. Відомий російський мистецтвознавець С. Волконский називав Дельсарта засновником науки про тілесну виразність. На початку XX в. почалося захоплення новими течіями, так званого танцю-модерну. У різних країнах ці течії мали свої особливості, які і визначили різні назви. У одних країнах танець-модерн називався сучасним, в інших — виразним, вільним, ритмо-пластичним і ін. Малюнок цього танцю відрізнявся підкресленістю ритму, гімнастичними, позами і рухами. Це підкреслена увага до ритму прийшла в сучасний танець від Якоба Далькеса, відомого під псевдонімом Еміль-Жак Далькроз (1865—1950). Композитор і музикант, що здобув освіту в консерваторіях Відня і Парижа, Далькроз відомий ще і як засновник ритмічної гімнастики, основоположник системи ритмічного виховання. Далькроз сам ніколи не займався танцем. Але, працюючи в Женевській консерваторії викладачем гармонії, він відмітив, що педагоги, мало уваги приділяють розумінню музики студентами. На уроках сольфеджіо він прагнув розвинути у своїх учнів відчуття ритму, доводячи його до якнайтоншої досконалості. Для виховання відчуття ритму Далькроз прагнув використовувати рухи. Так виникла нотна система рухів, де кожному елементу музичного твору відповідав певний рух тіла. Один з французьких хореографів писав, що важко переоцінити значення далькрозівської ритмічної гімнастики, «танцювання» нот ногами, руками і всім тілом для музичного виховання і для виховання відчуття ритму. Таким чином, від бажання допомогти майбутнім музикантам Далькроз перейшов до виховання через рух, або фізичному вихованню. Він залишив консерваторію і створив в Геллерау (Німеччина) свій знаменитий Інститут ритму. Учні Далькроза в гімнастичних костюмах з незвичайною узгодженістю передавали за допомогою рухів ритмічну структуру найскладніших музичних творів. Їх масові виступи привертали до себе глядачів зі всієї Європи. Далькроз вважав, що метою ритмічної гімнастики є вдосконалення сили, гнучкості, а також здатності м'язів до скорочення і розслаблення, чого можна досягти завдяки музиці, оскільки вона визначає точність рухів і швидкість їх виконання. «Для цього потрібно, - писав Далькроз, - щоб м'язи і нервова система були привчені до відтворення всякого ритмічного руху, щоб вухо було здатне правильно сприймати музику, що дає імпульс цьому руху». Іншими словами, необхідно розвинути дві взаємозв'язані здатності: перша — сприйняття музики за допомогою рухів, елементів пластики, а друга — вираз рухів тіла за допомогою музичного твору (імпровізація). Для правильного сприйняття ритму музики Далькроз використовував різні рухи ногами: ходьбу, біг, стрибки. Ті, що займаються одночасно виконували сильні поривчасті рухи руками і тулубом, що всі разом складало значне фізичне навантаження. В той же час велика емоційність занять Жака Далькроза не дозволяла помічати стомлення. Таким чином, Ф. Дельсарт, Ж. Далькроз і Ж. Демени були засновниками сучасних напрямів як в мистецтві танцю, так і в гімнастиці. Їх послідовники і учні змінювали і доповнювали ці системи відповідно до своїх поглядів і задумів.

Аеробні вправи – ключ до гармонії тіла і душі.

Фізичне виховання у дошкільному закладі є органічною частиною загального виховання, яке повинно забезпечити розвиток розумових, фізичних, моральних, вольових якостей та навичок дітей дошкільного віку. Дослідження багатьох авторів свідчать про закономірну тенденцію до зниження стану здоров'я сучасних дошкільнят. Це зумовлено погіршенням екологічної обстановки, неправильним способом життя, низьким рівнем санітарно-гігієнічної культури, а також недостатньою руховою активністю дітей. Від якості організації та проведення занять із дітьми залежить рівень їх фізичної підготовленості та здоров'я, а також відношення до фізичної культури.

 В теперішній час є актуальним пошук нових нетрадиційних форм та методик проведення занять з фізичного виховання дітей дошкільного віку. Ряд авторів рекомендують застосовувати аеробіку, як ефективний засіб, що викликає великий інтерес у дошкільників.

Аеробнi вправи — це вправи, якi вимагають великої кiлькостi кисню на протязi тривалого часу i примушують органiзм вдосконалювати свої системи, якi вiдповiдають за транспорт кисню. При цих вправах зростає об’єм кровi; збiльшується об’єм легень; укрiплюється серцевий м’яз; зменшується концентрацiя холестерину в кровi i ризик захворiти iшемiчною хворобою серця.

Аеробнi вправи, як правило, пов’язанi з подоланням довгих дистанцiй в повiльному темпi, а не з виконанням швидких ривкiв.

Для того, щоб аеробнi вправи принесли максимальну користь, потрiбно пiд час навантаження досягти досить високої частоти серцевих скорочень, що й забезпечить тренувальний ефект, який проявиться в благотворних змiнах з боку серцево-судинної системи. В цьому випадку потрiбно керуватися концепцiєю оптимального пульсу. Це така мiнiмальна частота серцевих скорочень, при якiй досягається оптимальний оздоровчий ефект.

Загалом регулярні заняття аеробікою  надають оздоровчу та тонізуючу дію на організм людини, в процесі занять аеробікою поліпшується діяльність серцево-судинної та дихальної систем, підвищується працездатність, укріплюються кісткова та м'язова тканини.

А якщо глибше розглядати вплив аеробіки на дитячий організм, то можна зазначити, що аеробіка допомагає впоратися з фізичними й емоційними стресами протягом дня, адже  служить діючим засобом проти емоційних розладів дітей. 

Також аеробіка захищає від ризику серцевих захворювань. З високим рівнем аеробної тренованості зв'язане збільшення життєвої ємності легенів, а вона, у свою чергу, впливає на тривалість життя. Аеробна тренованість сприяє меншому утворенню тромбів у крові, що особливо важливо у більш старшому віці.

Використовуючи різноманітні програми аеробіки, можна одержати максимальну користь за мінімум часу, що також є дуже вагомим.

          Аеробіка включає комплекс дозованих фізичних вправ, які виконуються з різним фізичним навантаженням і швид­кістю. Вправи виконують на свіжому повітрі, здебільшого у суп­роводі музики, завдяки чому створюється піднесений емоцій­ний стан при виконанні фізичних рухів, що активізує процеси енергетичного обміну, засвоєння організмом кисню, діяльність симпатоадреналової системи. 

          Отже, це все це сприяє ефективному віднов­ленню фізичних сил організму дошкільників, швидкому зняттю втоми, підви­щенню працездатності, поліпшенню настрою, викликає енерг­ійний підйом творчості й емоційного стану організму.

Можна сказати, що регулярні заняття аеробікою підвищують здатність організму пропускати повітря через легені, збільшують загальний кровотік, причому кров ефективніше здійснює одну зі своїх основних функцій - транспорт кисню.

Медичні дослідження показують, що фізичні вправи допомагають поліпшити психічний стан, кровообіг і захистити організм про серцевих захворюваннях. Рухова активність - ось у чому річ для нормального функціонування, для зміцнення здоров'я і гарного самопочуття.

Було виявлено, що досить важко визначити енергетичну цінність аеробіки через те, що інтенсивність рухів найрізноманітніша.

Також можна зазначити, що аеробіка це поєднання танців (як виду мистецтва) зі спортом, а це дає стимул для фантазії і розвитку дітей.

В даний час ритмічна гімнастика в нашій країні розвивається на багатих традиціях фізкультурного руху і танцювального мистецтва попередніх поколінь. Але не можна заперечувати і впливи кращих сучасних зарубіжних напрямів. Це системи Джейн Фонди, Сидневі Ром, Марлен Шарель, Моніки Бекман і інших.

Розглядаючи сучасний стан дослідження проблеми ритмічної гімнастики у науковій літературі, також можна відмітити, що є чимало авторів науковців, що займалися цим питанням.

Олена Низковська, викладач кафедри дошкільної педагогіки УДПУ ім. Драгоманова в своїй статті «Знайомтесь ближче: ритмічна гімнастика», що була опублікована в журналі «Дошкільне виховааня» розкриває вагоме значення ритмічної гімнастики у роботі з дітьми дошкільного віку. В статті викладені методичні особливості проведення даних занять.

В збірнику «Скарбничка»  інструктором фізичного виховання ДНЗ №4 м. Бердичева Бульбіною Т.П. розроблений орієнтовний календарний план занять для гурткової роботи з аеробіки зі старшими дошкільниками. Також нею додаються релаксаційні вправи, що використовуються під час проведення комплексу.

Е. Скепер, старший викладач інституту фізичного виховання Уральського педагогічного університету в статті «Эвритмическая гимнастика» в журналі «Дошкольное воспитание» виклав орієнтовний зміст занять з даного виду гімнастики. Обгрунтував значення евритмічної гімнастики, а також розробив конспекти комплексів ігрових вправ для гімнастики.

         Людмила Білик (ДНЗ №3 «Малятко», М Бершанськ) у журналі «Дошкільне виховання» за 2006 р. №2 та 6 пропонує колегам комплекси, розроблені авторкою для дошкільнят і молодшого і старшого віку. Стаття вкючає вправи на мячах з ріжками для дівчаток, вправи з силової гімнастики для хлопчиків, вправи на стільці та вправи для ритмічної гімнастики.